ПОХИ́РІ́ТИ, и́рі́ю, и́рі́єш, док.
1. Захиріти (про всіх або багатьох). Бодай же вам, чумаки, воли похиріли (Сл. Гр.).
2. Хиріти якийсь час. Занедужала перше мати: таки вже старенька була; похиріла неділь зо дві, та й переставилась (Вовчок, І, 1955, 21); Сам Олексій Іванович пильнує, щоб, бува, часом чого не заподіяли дитині, а дивись — поживе з півроку, похиріє-похиріє та й віддасть богові душу (Мирний, IV, 1955, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 448.