ПОХЛИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОХЛИНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. Відчувати утрудненість дихання, викликану попаданням чого-небудь у дихальне горло (перев. рідини або рідкої страви). Тільки Катря з хати — Хорошунка швиденько до судника, хапає за пляшку, наливає одну чарку, другу, п’є, аж похлинається (Вас., III, 1960, 250); Наш сердешний Забрьоха сидить, мов гарячим борщем похлинувся… і казати б то, і у горлі застряло, і поблід, і посинів (Кв.-Осн., II, 1956, 219); Максим і собі спробував випити, але не осилив і половини, важко похлинувся (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 137); // Відчувати утруднення в диханні. Він ішов напружено, без спочинку, часом навіть похлинаючись і знесилюючись (Мушк., День.., 1967, 91); // перев. у сполуч. із сл. слово, сміх. Говорити, сміятися уривчасто, задихаючись; раптово переривати розмову, сміх з якої-небудь причини. — Ти… ти… — аж похлинаючись словами, крикнув він на москаля, що стояв за дверми (Мирний, І, 1954, 283); Обличчя його в цю мить стало таким страшним, що Саня похлинулася сміхом, в горлі її щось хлюпнуло, і вона замовкла (Собко, Звич. життя, 1957, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 450.