ПОХМАРНІ́ТИ, і́є, док. Те саме, що похма́ритися. Понуро виходив на галявину інспектор. Брови насупив, дивиться в землю, щось думає. І похмарніло відразу все (Вас., І, 1959, 222); Згадавши про матір, Гандзюк похмарнів: покора й смуток в очах у матері (Кос., Новели, 1962, 170); Дівчина подивилася на вулицю, де вже біг, спотикаючись, Ясько, чоло її похмарніло (Чаб., Катюша, 1960, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 451.