ПОХМУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док.
1. Стати похмурим, затягтися хмарами (перев. про небо). Як заволіклося, похмурилося небо, як пішли дощі та замісилася грязюка, то задрипані та попідтикувані перекупки перестали цікавитись міськими новинами (Л. Янов., І, 1959, 237); Похмурилось небо. Сховалося сонце (Кач., II, 1958, 466); * Образно. Померли батьки — він сиротою-хлоп’ям по наймах по хуторах… І степ тоді похмурився. І було холодно під дощами в драній свитині (Головко, I, 1957, 199).
2. Стати хмурим, сумним або сердитим; нахмуритися. Чи вилаяв, чи не вилаяв, зараз похмурилась і пішла з хати (Сл. Гр.); Олена Іванівна, мов ужалена, опустилася, лице їй поблідло, очі похмурилися (Мирний, III, 1954, 91); Доктор Гальванеску.. виявив цілком очевидне невдоволення — він затурбувався і суворо похмурився (Смолич, І, 1958, 66).
3. Хмуритися якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 452.