ПОХОЛОДІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Стати холодним, холоднішим. Повітря похолоділо; // безос. Завірюха ще повіє, В хаті ще похолодіє (Щог., Поезії, 1958, 84).
2. Застигнути, задубіти (про мерця); // Стати холодним, застиглим (при втраті свідомості, від сильного хвилювання і т. ін.).
3. перен. Заціпеніти, завмерти від сильного хвилювання, тяжких переживань. Я відчув лиш, як мені відступила вся кров з лиця, як мені серце холодом обняло, — і я мов цілий сам похолодів (Коб., III, 1956, 51); Микола похолодів від урочистості (Гжицький, Вел. надії, 1963, 122).
Похолоді́ло на се́рці у кого, безос. — комусь стало моторошно. Цюкнула нова сокира Раптом серед поля, Затряслася, застогнала Молода тополя. Затряслася, застогнала, Листя зашуміло, І на серці у Івася Аж похолоділо (Рудан., Тв., 1959, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 456.