ПО́ХОРОН, у, ч. (рідше мн. по́хорони, ів). Обряд проводів і поховання тіла померлого. Попи з нас шкіру деруть, За похорон гроші беруть (Укр.. думи.., 1955, 263); Вона була на похороні й бачила, як старшого брата опустили вкупі з її Михайлом у глибоку яму (Вовчок, І, 1955, 326); Жінки і сестри рекрутів завили,.. дряпаючи собі обличчя і посипаючи голову порохом і попелом, як на похороні (Тулуб, Людолови, І, 1957, 450); Одправивши по панотцеві похорони, поплакавши да пожурившись, Петро недовго загаявсь у Паволочі (П. Куліш, Вибр., 1969, 193); Синичка в нашому селі — незамінима людина. У церкві — дзвонар, на похоронах — гробар (Томч., Готель.., 1960, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 457.