ПОХОРОШІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до хороші́ти. Вона встала і зблизилася до Ежена. Як дивно змінилась і похорошіла вона! (Фр., І, 1955, 342); — Ану, синку, подивися на Юлку. Відколи жінкою стала, похорошіла, викруглилася, лице у неї розквітло (Томч., Жменяки, 1964, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 458.