ПОЦОКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ПОЦОКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док., розм.
1. Цокотіти, цокотати якийсь час. Вона знає нарядитися та з ким-небудь поцокотіти, а він — часом і коло печі руки свої каляє, горшки соваючи (Мирний, IV, 1955, 41).
2. Піти, цокочучи чим-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 462.