ПОЦЮ́КАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до поцю́кати 1. Не день, не два на тім степу Лежить одинокий Поцюканий, порубаний Козак молоденький (Морд., І, 1958, 550); Маленька сокира.. стирчала в старій, тисячі разів поцюканій дривітні (Рудь, Гомін.., 1959, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 462.