ПОЦЯЦЬКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех., розм. Док. до цяцькува́ти. Настя побілила стіни, підвела припічок червоною глиною, поцяцькувала синькою комин (Коцюб., І, 1955, 53); * Образно. Один з них [майстрів] шкандибав, двоє несли руки на перев’язі, а збоку окремо від інших ішов Хома Причепа, і замість вуса чорніла в нього кривава рана. — Ой, хто це вас отак поцяцькував, панове?! — ахнули радці (Тулуб, Людолови, II, 1957, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 463.