ПОЧА́ХНУТИ, не, нуть; мин. ч. поча́х, ла, ло; док.
1. Захиріти, зів’янути (про багатьох або багато чого-небудь). Поки рожі-мрії пахнуть, ти кохай, бо як від жури почахнуть, всьому край (У. Кравч., Вибр., 1958, 173).
2. Чахнути якийсь час. Він збув корову, платив лікареві, викупляв ліки, ходила вона і по знахарях, та почахла з півроку і померла (Чорн., Визволення, 1949, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 465.