ПОЧВАЛА́ТИ1, а́ю, а́єш, розм. Док. до чвала́ти1. Еней з Паллантом обнімався.. Потім до лісу почвалав (Котл., І, 1952, 201); Кміта почвалав ніби старечою ходою, спираючись на прохацький костур (Н.-Лев., IV, 1956, 307); // перен. Повільно поїхати, поплисти і т. ін. (про машину, пароплав тощо). Почулось важке, астматичне хрипіння пари, це старий буксир, невидимий у темряві, але ясно позначений сигнальними вогнями, почвалав униз за течією (Собко, Срібний корабель, 1961, 36).
ПОЧВАЛА́ТИ2, а́ю, а́єш, розм. Док. до чвала́ти2. Микола поцілував паню [Міхонську] в руку, сів охляп на коня, підстеливши тілько якусь стару сердачину, і почвалав, аж закурилось (Фр., III, 1950, 439).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 465 - 466.