ПОЧЕКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка.
1. Чекати якийсь час. Я попросив шофера почекати і зайшов сам до середини. Мене зустрів адміністратор кінофабрики (Ю. Янов., II, 1958, 119); Ганна ще якийсь час почекала, ніби перевіряючи у думках, чи все зроблено і перевірено, чи все приготовлено на маленькому столі (Собко, Зор. крила, 1950, 257).
2. наказ. сп. почека́й, почека́йте. Уживається як застереження або нахваляння, погроза. — Ох, коли б не та розлучниця, не знала б я такого лиха! Але почекай! Прийде й твоя черга (Коцюб., І, 1955, 64); — Почекай, що це за тупіт од лісу? — сказав [Мірошниченко] насторожено (Стельмах, II, 1962, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 466.