ПОЧИТА́ТИ1, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Док. до чита́ти. Вустя кинулася шукати за іконою на божниці листа. — На ось краще сам почитай (Гончар, II, 1959, 142); — Дай лишень, Мар’яне, мені цей папірець, — попросив Матвій. — Я ще комусь дам почитати, — бережно заховав листівку у внутрішню кишеню біля серця (Стельмах, І, 1962, 459).
2. Читати якийсь час. Раїса протягувала руку до книжки й несміливо питала: — Може, почитаємо? (Коцюб., І, 1955, 329); — Почитав би трохи по обіді, щоб не скучати (Вас., І, 1959, 65).
ПОЧИТА́ТИ2 див. почи́тувати2.
ПОЧИТА́ТИ3 див. почи́тувати3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 472.