ПОЧО́МУ, ПОЧІ́М, присл.
1. Уживається в знач. скільки коштує, за скільки продається. — Ось зараз заїдемо до крамнички, спитаємо, почім кумач (Тулуб, В степу.., 1964, 209); * Образно. До нас в науку! ми навчим, Почому хліб і сіль почім! (Шевч., І, 1951, 327).
◊ Зна́ти, почо́му в Тростянці́ гребінці́ — уживається як погроза. Хай же наважиться [Олександра] сказати хоч слово, тоді знатиме, почому в Тростянці гребінці (Коцюб., І, 1955, 29); Зна́ти (узна́ти, пізна́ти і т. ін.) почо́му (почі́м) ківш (пуд, фунт, ко́рець і т. ін.) ли́ха див. ли́хо1; Показа́ти, почо́му лі́коть ква́ші — довести свою перевагу над ким-небудь. — Бачиш, виграли страйк… Показали Гельці, почому лікоть кваші… (Мур., Бук. повість, 1959, 34).
2. Уживається в знач. звідки, від кого. [Прісцілла:] Не треба злота моїм братам. [Панса:] Почім ти знаєш, дочко? (Л. Укр., II, 1951, 462); [Іван:] Багато заробив? [Семен:] Вісімдесят приніс! [Іван:] Ого! Та в Одарки з півсотні на схові. [Семен:] А ти ж почім знаєш? (Кроп., І, 1958, 65); — Скажи мені: чого вони сюди ходять? — запитав він, роздумливо суплячи брови. — А я почім знаю? — щиро здивувався Сергій (Тют., Вир, 1964, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 473.