ПОЧОРНИ́ТИ, ню́, ни́ш, перех. Док. до чорни́ти. В кварті зробилася густа чорна юшка, що мастила хлопцям лиця й почорнила їм язики (Март., Тв., 1954, 151); Жар.. притьмарив хлопцеві очі, стягнув і почорнив щоки (Стельмах, II, 1962, 395); Кажуть, брехня до людини не пристане, але почорнить, як та сажа (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 473.