ПОЧУБЕ́НЬКИ, ів, мн., розм.: ◊ Дава́ти (да́ти) почубе́ньків кому — бити, скубти за волосся кого-небудь. Тогді [тоді] почується, як своя вош [воша] укусить за потилицю (як хто з роду скривдить.. чи почубеньків дасть) (Номис, 1864, № 9341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 474.