ПОШЕЛЕСТІ́ТИ, ещу́, ести́ш, док.
1. Шелестіти якийсь час. Комісар порився в столі, пошелестів якимись паперами (Гончар, II, 1959, 134).
2. розм. Почавши рухатися, створити шелест. Нарешті Денис поповзом пошелестів у темряві і довго не повертався (Тют., Вир, 1964, 45).
3. безос., перен. Почутися (про тиху одночасну мову багатьох людей). Між скадовчанами тим часом уже пошелестіло: — Мадяр! — Червоний мадяр з килигеївцями прибув! (Гончар, II, 1959, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 481.