ПОШЕПТА́ТИСЯ, шепчу́ся, ше́пчешся, док., з ким, між ким і без додатка. Поговорити пошепки якийсь час із однією людиною або з групою людей. Старенький пан повернувся до других, щось пошептався (Мирний, III, 1954, 166); Маріуца, пошептавшись з Прохірою, вийшла з хати (Коцюб., І, 1955, 281); Хлопці пошепталися між собою і стали одкашлюватись (Вас., І, 1959, 103); Прийшли доярки. Побачивши чужу людину, пошепталися і, розібравши дійниці, стали доїти корів (Тют., Вир, 1964, 113); Пошептавшись з Сокирою, невідомі зникли (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 481.