ПОШЕ́РХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поше́рхнути. — Вам треба сильної руки, пошерхлої руки моряка (Ю. Янов., II, 1958, 56); Мурувате обличчя Григорія з пошерхлим носом раптом просвітліло від блиску його білих зубів (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 209); Обхопив [Андрій] шофера руками, тричі поцілував його в пошерхлі від морозу і вітру губи (Минко, Вибр., 1952, 42); Шумлять пошерхлі комиші (Мал., Звенигора, 1959, 330).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 481.