ПОШИ́РШАТИ, аю, аєш. Док. до ши́ршати. Озеро змаліло, берегова габа поширшала (Л. Укр., III, 1952, 224); Ілько вилюднів, поширшав у плечах (Панч, І, 1956, 424); Камердинер засвітив свічки, і кабінет поширшав, зробився просторим та затишним (Кочура, Зол. грамота, 1960, 210); // безос. Береги все неприступні, ріка вузька. От трохи поширшало (Хотк., II, 1966, 393).
◊ На́че світ поши́ршав кому — стало легше, веселіше на душі у когось. Я така вбога і безталанна дівчина, покидька, чужий попихач; а він — боже! яким поглядом мене охрестив! мов королівну. Мені наче світ поширшав (Барв., Опов.., 1902, 381).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 483.