ПОШМА́ТАНИЙ, а, е, діал., рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до пошмата́ти. Одежина на йому пошматана, пика заросла, суха, як скіпка, голова закустрана, нечесана (Мирний, III, 1954, 389); Мирон, хапаючись, почав натягати свою пошматану «кухвайку» (Головко, І, 1957, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 486.