ПОШМУ́ГЛЯНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до пошмугля́ти. Стрів його невисокий обідранець, з світлою кільчастою бородою, з старими пошмугляними, мовби й побитими вже трохи гуслями в руках (Загреб., Диво, 1968, 398); — Сам себе перехитрив! — кинув йому вслід Дмитро Матвійчук, ховаючи гроші в старий пошмугляний гаманець (Рудь, Гомін.., 1959, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 487.