ПОШТОВИ́К, а́, ч., розм.
1. Поштовий службовець. Поштовик з гудзиками, на яких ще красувалися кігті царського орла, скоса глянув на Сльозу (Панч, На калин. мості, 1965, 207); П’ятнадцять мільярдів листів, листівок, бандеролей обробляють поштовики нашої країни за рік (Наука.., 9, 1966, 55).
2. рідко. Те саме, що пошта́р 1. Увіходить поштовик — поклав на столі газети (Головко, І, 1957, 327); Поштовик скоса поглянув на невідоме село, стримуючи гарячих коней (Кучер, Вогник, 1952, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 489.