ПОШТУ́РКАЧ, а, ч., діал. Попихач. Сторожі були посміховищем і поштуркачами всієї громади (Фр., І, 1955, 213); Походив, походив хлопець жебраним та й напросився до іншого газди за поштуркача (Козл., Ю. Крук, 1950, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 490.