ПОШТУРХО́ВИСЬКО, а, с., розм. Те саме, що попи́хач. [Мати (до Лукаша):] Та невже ж ти не скажеш їй стулити губу? Що ж то, чи я їй поштурховисько якесь? (Л. Укр., III, 1952, 261); — Всю Європу засмоктав той Гітлер. Поштурховиськами зробив тих людей (Збан., Між.. людьми, 1955, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 490.