ПОЩЕБЕТА́ТИ, ечу́, е́чеш, док.
1. Щебетати якийсь час.
2. розм. Говорити швидко, високим голосом якийсь час (про дітей, жінок). Зате ж Софійка звивається, мов ластівочка: і з паннами пощебече, і з панами чемненько поговорить, і паничам щось закине (Л. Укр., III, 1952, 501).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 492.