ПО́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пої́ти. — Йому [Саві] однаково, чи товар поєний, чи ні, — коби йому спрага не допікала (Коб., II, 1956, 21); Поєна дощами земля; // по́єно, безос. присудк. сл. Конюший доглядав, як поєно з дубових відер панські цугові коні (Фр., II, 1950, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 767.