ПОЇ́ДЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пої́сти 1, 2, 5, 6. Він з ентузіазмом витаскував з-за пазухи купу старих брошур, поїдених цвіллю, показував їх хлопцям, тикав у них пальцем (Мик., II, 1957, 455); Після багатьох запеклих битв.., зі слідами тяжких трудів і злигоднів, порубані у січах, поїдені солоними хвилями на каторгах, стояли козаки перед своїм гетьманом, який дякував їм за хоробрість (Довж., III, 1960, 81); // пої́дено, безос. присудк. сл. А випито скільки?! А поїдено.. скільки?! (Вишня, І, 1956, 394).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 831.