ПО-ДИТЯ́ЧОМУ, присл. Як дитина, подібно до дитини. Юзя писала листи ще зовсім по-дитячому, самими фактами (Л. Укр., III, 1952, 662); Попереду було стільки широкого щастя.. Здавалося, що, взявшись по-дитячому за руки, вирушать вони назустріч великому світанню (Гончар, III, 1959, 185); // Як у дитини. На його дивилось лице, по-дитячому лагідне й привітне (Вас., І, 1959, 302); Сльози текли по-дитячому з його потемнілих очей (Мик., II, 1957, 309); // Як дитині. Орисі зробилося по-дитячому радісно (Тют., Вир, 1964, 520); // Як дитину. — Данилко, рідненький… Це ти? — Вже і його вона зве по-дитячому. Сказано, мати (Стельмах, II, 1962, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 743.