ПРАВНИ́К, а́, ч., рідко. Юрист, фахівець з правознавства. Група правників.. помалу зосередилась коло судового радника (Фр., VI, 1951, 208); Доктор Зінгер з фаху був правник — теоретик юриспруденції (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 208); Хоч батько і був правником за фахом, однак своїм покликанням вважав художню літературу (Літ. Укр., 28.II 1969, 3); * У порівн. Ірина.. вміла в таких хвилях, немов правник, заговорювати й заспокоювати паню радникову (Коб., I, 1956, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 506.