ПРАВОМІ́РНИЙ, а, е. Який спирається на закони розвитку природи і суспільства, на право. Революція є війна. Це — єдина законна, правомірна, справедлива, дійсно велика війна з усіх воєн, які знає історія (Ленін, 9, 1970, 201); // Виправданий, не випадковий. У ній [поезії] все правомірне — і запальна декларація, і гнівна інвектива, і ніжна пісня, і лірична мініатюра, і епічна поема — все, що закохує в життя, кличе до світлого, благородного, мужнього… (Літ. газ., 16.I 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 508.