ПРАВОПОРУ́ШНИК, а, ч., юр. Особа, що порушує норми поведінки, встановлені законами чи іншими нормативними актами. Головним у боротьбі з правопорушниками, вчить партія, є виховна робота (Наука.., 1, 1964, 35); — Знати закони своєї країни — громадянський обов’язок кожної людини. Ось чому правопорушник не може розраховувати на полегкість через незнання закону (Вітч., 8, 1971, 156); До справи виховання неповнолітніх правопорушників А. С. Макаренко підходив по-революційному (Літ. Укр., 15.III 1968, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 508.