ПРА́ДІДНИЙ, а, е. Те саме, що пра́дідівський. А люди щасливі, Брати мов зичливі, На прадідній ниві Працюють поспів [поспіль]… (Фр., X, 1954, 27); Височить ось, як і восени, прадідна груша, куняє, мов старий кінь, знайомий журавель над криницею (Козл., Сонце.., 1957, 45); За років прадідних, де нині круто здіймається у небо Аю-Даг, стояло місто (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 72); Ти не загинеш,Україно! І мова прадідна твоя, Що кожне слово в їй перлина, Не вмре повік (Черн., Поезії, 1959, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 511.