ПРАЗНИКО́ВИЙ, а, е, розм. Прикм. до пра́зник 1. Оленка до Кочури збиратися давай. Внесла з комірки плаття голубе, празникове, керсет плисовий (Тесл., З книги життя, 1949, 125); Коли одного дня, одягшись у позичений в колеги, церковного вчителя, старенький сюртук, з празниковим виглядом виходив Малинка од батюшки по дорозі до панської економії, його аж геть за браму виряджала вся сім’я о. Якова (Вас., І, 1959, 136); Так уже в неї склалося життя. Будні перемішалися з святами, робота витиснула відпочинок. Вона навіть за празниковим столом ніколи не посиділа в спокої (Мушк., Чорний хліб, 1960, 99); // у знач. ім. празнико́ве, вого, с. Те, що відбувається, влаштовується, надягається і т. ін. в свято. У вибійчаному [одязі] і в свято ходила [Мотря].. Біленькою хусткою зав’яжеться, та й шмарує… Ото буденне й празникове! (Мирний, II, 1954, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 512.