ПРАЗНИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що святкува́ти. Ось прийшли і празники.. Як то вона гадала спершу ті празники любо та мирно празникувати? (Мирний, І, 1954, 228); — Дома ж Віталій Стратонович? — Дома. Але не знаю, чи вони празникують, чи вже спочивати пішли, — загадково посміхнулась [Тодоска] (Стельмах, І, 1962, 328); [Варка:] Щаслива була тим, що в вічі Гнатові сміялась, а він лютував і ревнував мене до чоловіка! Я празникувала!.. (К.-Карий, І, 1960, 287); Такі, як Стратіон, — однолюби. Це чудові люди, котрі одну любов празникують усе життя (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 34); // Сидіти склавши руки; не робити нічого. Василь не лінувався, хазяйнував, і Ганна не любила празникувати в будень (Н.-Лев., I, 1956, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 512.