ПРАМА́ТІР, тері, ж., заст., уроч. Прамати. Земле-землице, праматір наша і годувальнице! Ти мовчки й терпляче зносиш всіляку наругу, яку іноді чинять над тобою невдячні твої діти (Цюпа, Краяни, 1971, 28); Ось його хата, біла, з теплою солом’яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристановища людського (Довж., I, 1958, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 516.