ПРАПОРЕ́ЦЬ, рця́, ч.
1. Зменш.-пестл. до пра́пор 1.
Майстри виймають сокири з-за поясів і починають рубати сходи на гору. Дехто дере свою червону одежу і роздає товаришам на прапорці (Л. Укр., II, 1951, 211); Шахта «Гігант» розташувалась на лівому березі річки Саксагань. Її височенний копер з червоним прапорцем та зіркою на верхівці видно звідусіль (Ткач, Плем’я.., 1961, 342); — І був у мене не великий прапор, а маленький прапорець, а на ньому слова «Вперед, на Берлін!» Таких прапорців було кілька сот у нашій бригаді (Автом., Щастя.., 1959, 125); Прапорець передовика бригади не сходить саме з його трактора, як не б’ються інші трактористи (Ю. Янов., Київ. опов., 1948, 44); // Маленький прапор, що використовується для сигналізації. Бутаков наказав передати на острів топографам, щоб вони поверталися на шхуну, і Клюкін почав їм сигналити прапорцями (Тулуб, В степу.., 1964, 395); Входить стрілочник Романченко з прапорцем (Корн., І, 1955, 153).
2. спец. Емблема корабля встановленого малюнку і розцвітки, а також невеличка металева пластинка або невеличкий прапор з цією емблемою.
3. бот. Назва пелюстки квітки деяких бобових культур. Квітка [гороху] складається з п’яти пелюсток: верхньої — прапорця, двох бокових — весел, або крил, і двох нижніх, що утворюють так званий човник (Зерн. боб. культ., 1956, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 517.