ПРАПРА́ДІД, а, ч.
1. Батько прадіда чи прабаби. Він не крився ні від кого, що сам вийшов з давнього козачого роду, що його прапрадід Лошак служив колись за бунчукового товариша у якомусь козачому полку (Мирний, III, 1954, 259); Дяками були його батько Іван Якимо́вич, і дід Іван Якимо́вич, і прадід, і прапрадід (Довж., І, 1958, 175).
2. перев. мн. Далекі предки. Мої прапрадіди убогі Втекли од пана в сиву млу, В лісах, далеко від дороги, Курили дьоготь і смолу (Стельмах, V, 1963, 12); [Ольга:] Так за кого ж ти? [Тимофій:] За вільний індивід, за його розквіт.., за такої сили крик душі, який виривався з грудей прапрадідів наших, коли вони ламали бивні мамонту (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 24).
3. перен. Далекий попередник кого-, чого-небудь. Про форму самого твору нічого не сказано, тоді як покійний Житецький убачав у «Слові» прапрадіда наших народних дум (Мирний, V, 1955, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 518.