ПРАЦЬОВИ́ТИЙ, а, е. Який сумлінно ставиться до роботи (про людину). Розумна пані і моторна, Для неї трохи сих імен: Трудяща, дуже працьовита (Котл., І, 1952, 71); Все село уважало його за найпоряднішого парубка, за чесного, працьовитого й ощадного (Фр., V, 1951, 173); Бійці — переважно вінницькі, подільські, наддністрянські колгоспники — слухняні й працьовиті (Гончар, III, 1959, 25); // Який відзначається сумлінним ставленням до праці (про колектив). В працьовитім колективі всі заможні і щасливі (Укр.. присл.., 1955, 361); То переселенці з Пряшівщини. В селі кілька сімей таких. Дуже працьовитий народ (Томч., Готель.., 1960, 50); * Образно. Попід віконням ходить хтось, — То журна осінь, тиха й працьовита (Шер., Дорога.., 1957, 8); // у сполуч. із сл. руки. Роботящий, звиклий до праці. За мир у всьому світі — Це значить: за життя, За руки працьовиті, За матір і дитя! (Рильський, III, 1961, 43); Так, він повертається до землі, він прикладе до неї свої працьовиті руки, починатиме нове життя (Гур., Новели, 1951, 39); // Який виконує корисну роботу (про тварин або машини, механізми тощо). В повітрі пахощі липи, пахощі меду, гук та зик від працьовитої бджоли (Мирний, І, 1954, 174); Коли ж трактори наближалися — жайворонячий щебет тонув у голосній мові працьовитих машин (Ю. Янов., II, 1954, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 523.