ПРАЦЮВА́ТИСЯ, ю́юся, ю́єшся, недок.
1. кому, безос. Про наявність бажання, сили і т. ін. працювати (перев. з обставинами способу дії). Не можу похвалитися, щоб мені добре працювалось (Коцюб., III, 1956, 416); Після обіду Тарас Григорович знову взявся за пензлі. Працювалося легко й швидко (Тулуб, В степу.., 1964, 500); Належав Перепелиця до тих людей, з якими працюється весело і швидко (Жур., Дорога.., 1948, 160); // Докладати праці до чого-небудь. На те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (Коцюб., І, 1955, 190).
2. заст., рідко. Докладати сил до чого-небудь; трудитися. Біля тієї колоди лежить сама по собі Явдоха Зубиха і не звя’зана, і регочеться, дивлячись, як працюються люди замість її [неї] та над колодою (Кв.-Осн., II, 1956, 186); І молодий, що тільки перший рік учителює, вчитель і сторож Кирило Криворукий працюються з усієї сили (Гр., Без хліба, 1958, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 522.