ПРА́ЩУР, а, ч. Далекий предок, родоначальник. Миготить радісна, невиразна, пиховита думка: «Між моїм родом — батьками, дідами, самими далекими пращурами — я перший іду до культури, до світла» (Вас., IV, 1960, 14); І от він [Павло] стоїть на цій многостраждальній землі, густо политій кров’ю ще його пращурів, чубатих запорожців (Кучер, Голод, 1961, 432); Нерідко трапляється, що дитина якоюсь ознакою схожа не на одного із батьків, а на когось із родичів — дядька, бабусю чи на ще віддаленішого пращура (Наука.., 3, 1967, 34); // перен. Давній попередник чого-небудь. Міф, легенда, притча — пращури й предтечі сучасного роману, повісті, новели (Літ. Укр., 12.XI 1968, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 524.