ПРЕВЕ́СЕЛО, також у сполуч. із сл. весело, розм. Присл. до превесе́лий; // у знач. присудк. сл. Я простий чоловік, то й взяв собі на мислі, Що Вишеньці моїй предобре у саду, Що їй превесело (Греб., І, 1957, 51); В неї серденько так і б’ється, як та рибонька на удочці; а на душі ж то так весело-превесело, що й розказати не можна! (Кв.-Осн., II, 1956, 432).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 525.