ПРЕЛА́Т, а, ч. У католицькій та англіканській церквах — почесна назва, титул представника вищого духовенства (кардинала, архієпископа, єпископа тощо); // Особа, що має цей титул. «Ти богом проклятий! Ти єретик! ти єретик!».. — Ревіли прелати (Шевч., І, 1963, 267); Гуляли по коліна в крові І граф вельможний, і прелат, І чоботи їх сап’янові У прах топтали немовлят (Рильський, III, 1961, 144); В.. чорних сутанах з нашийними срібними хрестами на ланцюгах поважно зайшли прелати ордену за стіл (Ле, Хмельницький, І, 1957, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 535.