ПРЕПОДО́БНИЦЯ, і, ж., рел. Жін. до преподо́бник. — Ми й без того в цих патріархальних сукнях поставали схожі на якихсь святих преподобниць! (Н.-Лев., І, 1956, 196); // ірон. Як була я молодою преподобницею, Повісила хвартушину над віконницею: Хто йде — не мине, То кивне, то моргне (Шевч., І, 1963, 123); [Івга:] Та що на його дивитися? За чуба його, Химко! А то що за преподобниця з ним? (Мирний, V, 1955, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 540.