ПРЕСЛОВУ́ТИЙ, а, е.
1. заст. Відомий, знаменитий, славний. Дрансеса смілость [смілість] тут взяла: — «О, князю, — крикнув, — пресловутий! Великим ти родився бути!» (Котл., І, 1952, 270); — Так отаким-то побитом, паничу, пресловуту козацьку Січ зруйнували (Стор., І, 1957, 281).
2. ірон. Який здобув сумнівну чи негативну славу, викликав багато розмов, пересудів. Використовуючи досвід класових боїв під час революції, Столипін почав проводити свою пресловуту аграрну політику розшарування селян на заможну дрібну буржуазію і напівпролетарські елементи (Ленін, 23, 1972, 54); Вона [ідея мирного співіснування] виражає загальну вимогу людей праці — назавжди покінчити з війною як засобом розв’язання спірних питань. І тому на неї мусять зважати навіть агресивні кола, які зазнають все більшого краху в проведенні пресловутої політики «на грані війни» (Ком. Укр., 10, 1959, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 542.