ПРЕСТОЛОНАСЛІ́ДНИК, а, ч., книжн. Той, хто наслідує престол, владу монарха спадково. Головував [у Державній Раді] великий князь Михайло Олександрович, брат царя і престолонаслідник (Бурл., Напередодні, 1956, 356); Ерцгерцог Карл Габсбург — після вбивства в Сараєві сина імператора Франца.. — став престолонаслідником і мав невдовзі перейняти скіпетр від свого старезного.. батька (Смолич, Мир.., 1958, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 544.