ПРЕФЕ́КТ, а, ч.
1. У стародавньому Римі — особа, що обіймала військову, адміністративну або судову посаду. [Кай Летіцій (сухо):] Руфіне, мої думки нікому не відомі, а ділом я закону не ламаю, та й іншому ламати не дозволю, ..поки я зовусь префектом римським (Л. Укр., II, 1951, 371); Найкращий з префектів, Добрий правник і доглядач закону, Пегаз і в нестерпні Роки тиранства гадав, що законів додержувать треба (Зеров, Вибр., 1966, 357).
2. У деяких капіталістичних країнах (зокрема у Франції) — урядовий чиновник, що очолює управління в адміністративно-територіальній одиниці (департаменті). Генерал Батіс змушений був усунути Себастьяна із поста столичного префекта, аби заспокоїти громадськість… (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 110); Дуже велика була у Франції роль чиновників.. Префект департаменту, призначений міністром внутрішніх справ, міг скасувати всяке рішення муніципалітету (Нова іст., 1957, 58).
3. У деяких капіталістичних країнах — начальник міської поліції. [Бей (до Селіма):] Подайте мені заяву на папері.. Дайте місцевому префектові підпис про невиїзд з міста до розв’язання вашого питання (Сам., II, 1958, 195).
4. У дореволюційній Росії — інспектор духовної семінарії (з часів Петра І). Та й вибили, поповича Дрібними різками… «Бодай же ви погинули, Префекти з книжками.» (Щог., Поезії, 1958, 479).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 546.