ПРИБО́РКУВАЧ, а, ч. Той, хто приборкує тварину, тварин (перев. диких). Звір не хоче йти на місце, гарчить і заміряється на німця лапою. Тоді приборкувач виймає з кобури зброю (Ю. Янов., II, 1958, 137); Леду побачив я там, Тіндарея дружину, В неї від нього відважні сини народилися — Кастор, Коней приборкувач, та Полідевк (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 199); Червоними осатанілими очима тупо дивився [бугай] на своїх приборкувачів і стояв непорушно, як статуя, навіть дозволяв наблизитися до себе (Тют., Вир, 1964, 114); // перен. Той, хто приборкує, втихомирює, підкоряє кого-, що-небудь. «От побуду трохи й побіжу туди», — вирішує Надя, ніби вона справді може чимось допомогти приборкувачам вогню (Цюпа, Краяни, 1971, 394); Герцен лишився непохитним у своїх діях, скерованих на підтримку Польщі, завзято бичуючи «приборкувачів, катів, вішателів Олександра II» (Рильський, III, 1956, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 562.