ПРИВА́БНИЙ, а, е. Те саме, що прива́бливий. Серце в нім таке привабне… Всім би таку вдачу! (Воскр., З перцем!, 1957, 15); Все привабне, людське у поеті — Без картинного жесту і пози, А проте, й без нудотної прози (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 122); Ланкова тим часом уже перевдяглася десь у другій кімнаті і стояла на порозі боса, підтягнута, привабна в своєму робочому вбранні (Гончар, Новели, 1954, 94); Він не може без радісного усміху глянути на сю картину — така вона гарна та привабна (Фр., IV, 1950, 332); Важко припустити хоч на хвилинку, що знайшовся б парубок, якого не втішала б її привабна посмішка (Ле, Ю. Кудря, 1955, 26); [Кость:] Дорогою привабні собі плани розписую: поступлю в ковалі, куплю мальований кисет для махорки, гармонію куплю (Вас., III, 1960, 171); Далеким громом котився тисячоголосий вигук тих, кого Наполеон вів на Росію, обіцяючи багату споживу на цих невідомих, але загадково привабних просторах (Кочура, Зол. грамота, 1960, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 566.